Європейська модель енергоефективності непридатна в українських умовах, тож уряд має реалізовувати вітчизняну

Протягом всіх 30 років Незалежності Україну не можна було навіть з натяжкою назвати енергоефективною країною, а загроза віялових відключень електроенергії чергувалася з побоюваннями стосовно газу, якого могло не вистачити на весь опалювальний сезон. Зрештою, лише жорсткі вимоги МВФ, який погоджувався на співробітництво лише за умови скасування дотації комунальних послуг та енергетична залежність від Росії в умовах агресії останньої змусили уряд врешті-решт зайнятися питанням енергомодернізації країни - так прийшла епоха "теплих кредитів" та з'явилася зацікавленість у відновлювальних джерелах енергії. Втім, системною ця політика так і не стала, а Україна знову опинилася на порозі енергетичної кризи, виходу з якої у найближчому майбутньому не передбачається.

Політика глобальної енергомодернізації України, за скромними підрахунками, обійдеться державі у понад 100 мільярдів євро до 2030 року - зрозуміло, що без допомоги європейських партнерів країна таку суму просто не потягне. Але й партнери, навчені гірким досвідом, розуміють, що співробітництво з Україною рідко заходить далі гучних гасел - це яскраво ілюструє приклад Фонду енергоефективності, ініціативи якого, зіштовхнувшись з українськими реаліями, зрештою мали плачевні результати.

Що з цього випливає? На думку голови Української Асоціації енергосервісних компаній Олексія Корчміта, в питанні енергоефективності Україні не варто копіювати успішні європейські моделі - потрібно спиратися на власні, побудовані із врахуванням національних особливостей. Експерт пропонує 5 кроків "енергоефективного стрибка", з допомогою яких Україна за кілька років могла б досягти відчутних результатів:

  1. Спростити систему управління, усунувши з неї Міністерство розвитку громад та територій, яке довело свою неефективність, проте вимагає значних видатків на утримання.
  2. Спростити документацію, прибравши необхідність верифікувати буквально все на світі: саме через цей нюанс взяти участь у програмі енергоефективності не можуть близько 4% будинків. Альтернативою могла б стати сучасна система енергомоніторингу з постійним онлайн доступ до показників економії енергоносіїв.
  3. Програма "теплих кредитів" конає через відсутність сталого джерела фінансування, яким можуть стати спрямовані відповідним чином податки та збори - податок на викиди СО2, рента з видобутку газу та нафти, акциз на паливо, що приноситимуть до 10 мільярдів гривень на рік.
  4. Будинки, мешканці яких так і не наважилися створити ОСББ (а таких в країні більшість), не мають залишатися без термомодернізації, реалізованої коштом державної підтримки. Те саме стосується і будинків приватного сектору, а також бюджетних закладів - в тому разі, якщо держава профінансує 25% вартості енергоефективних проєктів в цих секторах, це має простимулювати власників знайти інші 75%.
  5. Відповідальність за політику з енергоефективності та декарбонізації. потрібно розділити між Мінрегіоном та Міненерго. Крім того, не завадило б створити ще одне відомство - Міністерство декарбонізації, яке втілювало б політику пом’якшення кліматичних змін із використанням інструментів підвищення енергоефективності та розвитку відновлюваної енергетики.

Нагадаємо, за підрахунками експертів економіці України доведеться дорого заплатити за перехід до "зеленої" економіки та відмову від вугілля.

Нагадаємо, значну роль в енергетичній кризі, яка охопила Європу, відіграла "зелена революція", що не виправдала сподівань, які на неї покладалися.

Нагадаємо, 10 країн Європи визнали неготовність відмовитись від атомної енергетики.